Библия - Обещанное Восстановление

1-а Самуїлова

Розділ 1

1 I був один чоловік із Раматаїм-Цофіму, з Єфремових гір, а ім'я́ йому Елкана, син Єрохама, сина Ілі́я, сина Тоху, сина Цуфа, єфре́млянин.

2 А він мав дві жінки, — ім'я́ одній Анна, а ім'я другій Пеніна. І були в Пеніни діти, а в Анни дітей не було́.

3 А той чоловік рік-у-рік ходив із свого міста до Шіло́, щоб вклонятися та прино́сити жертви Господу Савао́ту. А там два Ілі́єві сини, — Гофні та Пінхас, були священиками для Господа.

4 І як бував той день, і Елкана приносив жертви, то він давав своїй жінці Пеніні й усім синам її та до́чкам її частини,

5 а Анні давав частину подвійну, бо любив її. Та Господь замкнув її утро́бу.

6 А її супе́рниця розпалювала їй гнів, щоб докучати їй, бо Господь замкнув її утро́бу.

7 І так робив він рік-у-рік, коли вона вхо́дила до Господнього дому, а та так гніви́ла її. І вона плакала й не їла.

8 І сказав їй чоловік її Елкана: „Анно, чого ти плачеш і чому́ не їси? І чого сумне́ твоє серце? Чи ж я не ліпший тобі за десятьох синів?“

9 І встала Анна по їді та по питті в Шіло́, а священик Ілі́й сидів на стільці при бічно́му одві́рку Господнього храму.

10 А вона була ско́рбна духом, і молилася до Господа та плакала гірко.

11 І склала вона обі́тницю, та й сказала: „Господи Савао́те, якщо дійсно спогля́неш на біду Твоєї невільниці, і згадаєш мене, і не забудеш Своєї невільниці, і даси Своїй невільниці наща́дка чоловічої статі, то я дам його Господе́ві на всі дні життя його, а бритва не торкнетья його голови“.

12 І сталося, коли вона довго молилася перед Господнім лицем, то Ілі́й пильнував за її устами.

13 А Анна — вона говорила в серці своїм: тільки гу́би її порушувалися, а голос її не був чутий. І вважав її Ілій за п'я́ну.

14 І сказав до неї Ілі́й: „Аж доки ти будеш п'я́ною? Ви́тверезись зо свого вина!“

15 А Анна відповіла та й сказала: „Ні, пане мій, — я жінка скорбна духом, а вина та п'янко́го напо́ю не пила́ я. І я вилила душу свою перед Господнім лицем.

16 Не вважай своєї невільниці за негідницю, бо я говорила аж доти з великої своєї скорботи та з туги́ своєї“.

17 І відповів Ілі́й та й сказав: „Іди з миром! А Бог Ізраїлів дасть тобі бажа́ння твоє, яке ти від Нього жадала“.

18 А вона сказала: „Нехай невільниця твоя зна́йде милість в оча́х твоїх!“ І пішла та жінка своєю дорогою, та й їла, а обличчя її не було вже сумне.

19 І встала вона рано вранці, і вклонилася перед Господнім лицем. І вернулися вони, і ввійшли до свого дому до Рами. І Елкана пізнав свою жінку Анну, а Господь згадав про неї.

20 І сталося по році, і завагітніла Анна, та й сина породила. І назвала вона ім'я йому: Самуїл, бо від Господа жадала його.

21 І пішов той чоловік Елкана та ввесь дім його вчинити для Господа річну́ жертву та обі́тниці свої.

22 А Анна не пішла, бо сказала до чоловіка свого: „Аж коли буде відлу́чений цей хлопчик, то відведу́ його, — і він з'я́виться перед Господнім лицем, і наза́вжди позоста́неться там!“

23 І сказав ій чоловік її Елкана: „Роби те, що добре в оча́х твоїх! Залишайся, аж поки відлу́чиш його, тільки нехай виконає Господь Своє слово“. І залишалась та жінка, і годувала свого сина, аж поки вона відлучила його.

24 А коли відлучила, то повела його з собою та з трьома́ бичками й одною ефо́ю муки, і бурдюко́м вина, і привела́ його до Господнього дому до Шіло́. А той хлопчик був ще мали́й.

25 І зарізали бичка, і привели́ того хлопчика до Ілі́я.

26 І вона сказала: „О, пане мій, як жива душа твоя, мій пане, — я та жінка, що стояла з тобою отут, щоб молитися Господе́ві.

27 Я молилася за дитину цю, — і Господь дав мені жада́ння моє, що я просила від Нього.

28 А тепер я віддаю́ його Господе́ві на всі дні, скільки він жада́ний для Господа“. І вклонилася там Господе́ві.

Первая хроника царств

Глава 1

1 Был некий человек из Раматаима, цуфит из нагорий Ефраима, которого звали Элкана. Он был сыном Иерохама, сына Элиху, сына Тоху, сына Цуфа, и жил на земле, принадлежащей ефраимитам.

2 У Элканы было две жены. Одну звали Ханна, а другую – Фенанна. У Фенанны были дети, у Ханны же их не было.

3 Из года в год Элкана ходил из своего города в Шило, где находился священный шатёр, чтобы поклониться и принести жертву Вечному, . Повелителю Сил. Хофни и Пинхас, два сына Илия, были там священнослужителями Вечного.

4 Всякий раз, когда Элкана приносил жертву, он давал часть жертвенного мяса своей жене Фенанне и всем её сыновьям и дочерям.

5 Но Ханне он давал двойную часть, потому что любил её, хотя Вечный и не давал ей детей.

6 И оттого что Вечный не давал Ханне детей, её соперница жестоко изводила и унижала её.

7 Так продолжалось из года в год. Всякий раз, когда Ханна ходила в дом Вечного, соперница изводила её, и та плакала и не ела.

8 Элкана говорил ей: – Ханна, почему ты плачешь? Почему не ешь? Почему скорбит твоё сердце? Разве я не значу для тебя больше, чем десять сыновей?

9 Однажды, когда они уже поели и попили в Шило, Ханна встала. А священнослужитель Илий сидел у дверей святилища Вечного.

10 Скорбя душой, Ханна горько плакала и молилась Вечному.

11 Она дала обет, говоря: – О Вечный, Повелитель Сил, если Ты только посмотришь на горе Своей рабыни и вспомнишь меня, если не забудешь Свою рабыню, но дашь ей сына, то я отдам его Тебе на всю его жизнь, и бритва никогда не коснётся его головы. .

12 Пока она молилась Вечному, Илий следил за её губами.

13 Ханна молилась в сердце, её губы двигались, но голоса слышно не было. Илий подумал, что она пьяна,

14 и сказал ей: – Долго ли ты ещё будешь пьяной? Протрезвись от вина!

15 – Нет, мой господин, – ответила Ханна, – я глубоко скорблю. Я не пила ни вина, ни пива. Я изливаю душу перед Вечным.

16 Не думай, что твоя рабыня – нечестивая женщина, я молилась здесь из-за великой боли и печали.

17 Илий ответил: – Иди с миром, и пусть Бог Исраила даст тебе то, о чём ты Его просила.

18 Она сказала: – Пусть твоя рабыня найдёт расположение в твоих глазах. Затем она пошла своей дорогой, поела, и лицо её уже больше не было печально.

19 На следующее утро они встали рано, поклонились Вечному и пустились в обратный путь к себе домой, в Раму. Элкана лёг со своей женой Ханной, и Вечный исполнил её просьбу.

20 Через некоторое время Ханна забеременела и родила сына. Она назвала его Шемуил («выпрошенный у Всевышнего»), . говоря: «Я назвала его так, потому что просила его у Вечного».

21 В следующий раз, когда Элкана вместе со всей своей семьёй отправился принести жертву Вечному и исполнить обет,

22 Ханна не пошла. Она сказала мужу: – После того как ребёнок будет отнят от груди, я отведу его в Шило, чтобы он предстал перед Вечным. Он останется там жить навсегда.

23 – Поступай, как тебе угодно, – сказал ей муж. – Оставайся здесь, пока не отнимешь его от груди. И пусть Вечный утвердит твоё слово. Она оставалась дома и кормила своего сына до тех пор, пока не настало время отнимать его от груди.

24 После того как он был отнят от груди, она повела мальчика в Шило в дом Вечного. Ханна взяла с собой трёхлетнего быка, . небольшой мешок муки и бурдюк вина.

25 Заколов быка и взяв его, Ханна с мальчиком пришли к Илию,

26 и она сказала священнослужителю: – Верно, как и то, что ты жив, мой господин, – я та самая женщина, которая стояла здесь, рядом с тобой, молясь Вечному.

27 Я молилась об этом ребёнке, и Вечный дал мне то, о чём я Его просила.

28 Теперь я отдаю его Вечному. Пусть он принадлежит Вечному всю его жизнь. И они поклонились там Вечному.

1-а Самуїлова Розділ 1	Первая хроника царств Глава 1
1 I був один чоловік із Раматаїм-Цофіму, з Єфремових гір, а ім'я́ йому Елкана, син Єрохама, сина Ілі́я, сина Тоху, сина Цуфа, єфре́млянин.	1 Был некий человек из Раматаима, цуфит из нагорий Ефраима, которого звали Элкана. Он был сыном Иерохама, сына Элиху, сына Тоху, сына Цуфа, и жил на земле, принадлежащей ефраимитам.
2 А він мав дві жінки, — ім'я́ одній Анна, а ім'я другій Пеніна. І були в Пеніни діти, а в Анни дітей не було́.	2 У Элканы было две жены. Одну звали Ханна, а другую – Фенанна. У Фенанны были дети, у Ханны же их не было.
3 А той чоловік рік-у-рік ходив із свого міста до Шіло́, щоб вклонятися та прино́сити жертви Господу Савао́ту. А там два Ілі́єві сини, — Гофні та Пінхас, були священиками для Господа.	3 Из года в год Элкана ходил из своего города в Шило, где находился священный шатёр, чтобы поклониться и принести жертву Вечному, . Повелителю Сил. Хофни и Пинхас, два сына Илия, были там священнослужителями Вечного.
4 І як бував той день, і Елкана приносив жертви, то він давав своїй жінці Пеніні й усім синам її та до́чкам її частини,	4 Всякий раз, когда Элкана приносил жертву, он давал часть жертвенного мяса своей жене Фенанне и всем её сыновьям и дочерям.
5 а Анні давав частину подвійну, бо любив її. Та Господь замкнув її утро́бу.	5 Но Ханне он давал двойную часть, потому что любил её, хотя Вечный и не давал ей детей.
6 А її супе́рниця розпалювала їй гнів, щоб докучати їй, бо Господь замкнув її утро́бу.	6 И оттого что Вечный не давал Ханне детей, её соперница жестоко изводила и унижала её.
7 І так робив він рік-у-рік, коли вона вхо́дила до Господнього дому, а та так гніви́ла її. І вона плакала й не їла.	7 Так продолжалось из года в год. Всякий раз, когда Ханна ходила в дом Вечного, соперница изводила её, и та плакала и не ела.
8 І сказав їй чоловік її Елкана: „Анно, чого ти плачеш і чому́ не їси? І чого сумне́ твоє серце? Чи ж я не ліпший тобі за десятьох синів?“	8 Элкана говорил ей: – Ханна, почему ты плачешь? Почему не ешь? Почему скорбит твоё сердце? Разве я не значу для тебя больше, чем десять сыновей?
9 І встала Анна по їді та по питті в Шіло́, а священик Ілі́й сидів на стільці при бічно́му одві́рку Господнього храму.	9 Однажды, когда они уже поели и попили в Шило, Ханна встала. А священнослужитель Илий сидел у дверей святилища Вечного.
10 А вона була ско́рбна духом, і молилася до Господа та плакала гірко.	10 Скорбя душой, Ханна горько плакала и молилась Вечному.
11 І склала вона обі́тницю, та й сказала: „Господи Савао́те, якщо дійсно спогля́неш на біду Твоєї невільниці, і згадаєш мене, і не забудеш Своєї невільниці, і даси Своїй невільниці наща́дка чоловічої статі, то я дам його Господе́ві на всі дні життя його, а бритва не торкнетья його голови“.	11 Она дала обет, говоря: – О Вечный, Повелитель Сил, если Ты только посмотришь на горе Своей рабыни и вспомнишь меня, если не забудешь Свою рабыню, но дашь ей сына, то я отдам его Тебе на всю его жизнь, и бритва никогда не коснётся его головы. .
12 І сталося, коли вона довго молилася перед Господнім лицем, то Ілі́й пильнував за її устами.	12 Пока она молилась Вечному, Илий следил за её губами.
13 А Анна — вона говорила в серці своїм: тільки гу́би її порушувалися, а голос її не був чутий. І вважав її Ілій за п'я́ну.	13 Ханна молилась в сердце, её губы двигались, но голоса слышно не было. Илий подумал, что она пьяна,
14 І сказав до неї Ілі́й: „Аж доки ти будеш п'я́ною? Ви́тверезись зо свого вина!“	14 и сказал ей: – Долго ли ты ещё будешь пьяной? Протрезвись от вина!
15 А Анна відповіла та й сказала: „Ні, пане мій, — я жінка скорбна духом, а вина та п'янко́го напо́ю не пила́ я. І я вилила душу свою перед Господнім лицем.	15 – Нет, мой господин, – ответила Ханна, – я глубоко скорблю. Я не пила ни вина, ни пива. Я изливаю душу перед Вечным.
16 Не вважай своєї невільниці за негідницю, бо я говорила аж доти з великої своєї скорботи та з туги́ своєї“.	16 Не думай, что твоя рабыня – нечестивая женщина, я молилась здесь из-за великой боли и печали.
17 І відповів Ілі́й та й сказав: „Іди з миром! А Бог Ізраїлів дасть тобі бажа́ння твоє, яке ти від Нього жадала“.	17 Илий ответил: – Иди с миром, и пусть Бог Исраила даст тебе то, о чём ты Его просила.
18 А вона сказала: „Нехай невільниця твоя зна́йде милість в оча́х твоїх!“ І пішла та жінка своєю дорогою, та й їла, а обличчя її не було вже сумне.	18 Она сказала: – Пусть твоя рабыня найдёт расположение в твоих глазах. Затем она пошла своей дорогой, поела, и лицо её уже больше не было печально.
19 І встала вона рано вранці, і вклонилася перед Господнім лицем. І вернулися вони, і ввійшли до свого дому до Рами. І Елкана пізнав свою жінку Анну, а Господь згадав про неї.	19 На следующее утро они встали рано, поклонились Вечному и пустились в обратный путь к себе домой, в Раму. Элкана лёг со своей женой Ханной, и Вечный исполнил её просьбу.
20 І сталося по році, і завагітніла Анна, та й сина породила. І назвала вона ім'я йому: Самуїл, бо від Господа жадала його.	20 Через некоторое время Ханна забеременела и родила сына. Она назвала его Шемуил («выпрошенный у Всевышнего»), . говоря: «Я назвала его так, потому что просила его у Вечного».
21 І пішов той чоловік Елкана та ввесь дім його вчинити для Господа річну́ жертву та обі́тниці свої.	21 В следующий раз, когда Элкана вместе со всей своей семьёй отправился принести жертву Вечному и исполнить обет,
22 А Анна не пішла, бо сказала до чоловіка свого: „Аж коли буде відлу́чений цей хлопчик, то відведу́ його, — і він з'я́виться перед Господнім лицем, і наза́вжди позоста́неться там!“	22 Ханна не пошла. Она сказала мужу: – После того как ребёнок будет отнят от груди, я отведу его в Шило, чтобы он предстал перед Вечным. Он останется там жить навсегда.
23 І сказав ій чоловік її Елкана: „Роби те, що добре в оча́х твоїх! Залишайся, аж поки відлу́чиш його, тільки нехай виконає Господь Своє слово“. І залишалась та жінка, і годувала свого сина, аж поки вона відлучила його.	23 – Поступай, как тебе угодно, – сказал ей муж. – Оставайся здесь, пока не отнимешь его от груди. И пусть Вечный утвердит твоё слово. Она оставалась дома и кормила своего сына до тех пор, пока не настало время отнимать его от груди.
24 А коли відлучила, то повела його з собою та з трьома́ бичками й одною ефо́ю муки, і бурдюко́м вина, і привела́ його до Господнього дому до Шіло́. А той хлопчик був ще мали́й.	24 После того как он был отнят от груди, она повела мальчика в Шило в дом Вечного. Ханна взяла с собой трёхлетнего быка, . небольшой мешок муки и бурдюк вина.
25 І зарізали бичка, і привели́ того хлопчика до Ілі́я.	25 Заколов быка и взяв его, Ханна с мальчиком пришли к Илию,
26 І вона сказала: „О, пане мій, як жива душа твоя, мій пане, — я та жінка, що стояла з тобою отут, щоб молитися Господе́ві.	26 и она сказала священнослужителю: – Верно, как и то, что ты жив, мой господин, – я та самая женщина, которая стояла здесь, рядом с тобой, молясь Вечному.
27 Я молилася за дитину цю, — і Господь дав мені жада́ння моє, що я просила від Нього.	27 Я молилась об этом ребёнке, и Вечный дал мне то, о чём я Его просила.
28 А тепер я віддаю́ його Господе́ві на всі дні, скільки він жада́ний для Господа“. І вклонилася там Господе́ві.	28 Теперь я отдаю его Вечному. Пусть он принадлежит Вечному всю его жизнь. И они поклонились там Вечному.

Старий
завіт

Новий
завіт

1-а Самуїлова

Розділ 1

Первая хроника царств

Глава 1

1-а Самуїлова

Розділ 1

Первая хроника царств

Глава 1

Старий завіт

Новий завіт

1-а Самуїлова

Розділ 1

Первая хроника царств

Глава 1

1-а Самуїлова

Розділ 1

Первая хроника царств

Глава 1

Старий
завіт

Новий
завіт